Архів Публікацій

Державні символи — ключ до розуміння Національної ідеї

Віталій Корж

61-600x408

Державні символи — це не дрібниця. Якраз навпаки – саме під час подібних кризових загострень відбувається перевірка нації на її міцність і громадяни держави гостріше відчувають свою причетність до об’єднавчих символів.

 

А от вже які вони – ці символи і що символізують – залежить від свідомості громадян.

Українська нація знаходиться зараз у підлітковому віці. Але не це є небезпечним. Небезпечно те, що у нації немає чітко визначеної Національної Ідеї.

А як немає національної ідеї – цього стрижня, що повинен бути представлений у символах і політиці держави, то й немає однозначно трактованої історії, немає конче необхідних, однозначно трактованих і загально визнаних героїчних прикладів, символів, гасел і атрибутики.

Відсутність чіткості, однозначності трактування і загальнонаціонального (загальнонародного) визнання, а отже й відсутність достатнього розуміння та глибокого усвідомлення цих складових свідомого патріотизму – є важливою перешкодою на шляху розбудови молодої незалежної держави.

Поки що численні спроби сформулювати національну ідею загрузають у безплідних дискусіях, де навіть професійні історики не наважуються відійти від поточної політичної кон’юнктури і заяложених стереотипів «совєцької» доби.

При цьому деякі з цих «вчених» переважно клопочуться про те, щоб наша національна ідея враховувала інтереси імперського «брата». Отого «брата», який все національне (крім свого)вважає націоналістичним і нацистським.

Хоча, якщо чесно, тут не треба ходити кругами, а треба спокійно взяти за приклад досвід інших країн.

Поставмо просте запитання: для кого існує Франція? Відповідь очевидна і не викликає сумніву: Для французів! Для кого Китай? Ясно, що для китайців. Польща – передусім, для поляків.

Воно й зрозуміло – на теренах кожної країни у першу чергу забезпечуються права й надається перевага для членів титульної нації.

Тоді як Росія пішла ще далі й вважає, що росіянам має належати не лише Росія, а й всі території, на яких вони опинилися: «Там де я, там Росія!». Вже й закон в РФ прийняли про використання збройних сил Росії для захисту інтересів росіян, що проживають за межами Росії.

А отже Росія вирішала надавати перевагу для членів своєї титульної нації навіть якщо вони проживають в інших країнах.

Внаслідок невизначеності всіх цих принципових постулатів, публічні особи в Україні не припиняють дивувати світ своєю «ерудованістю» щодо Національної Ідеї. Наприклад, добре відомий не лише у футбольних колах України пан Г. Суркіс в одному зі своїх виступів заявив, що Національна Ідея – це… футбольне ЄВРО 2012…

Тому нам слід поставити цілком логічне запитання: Для кого існує Україна? І відповідь має бути чіткою і однозначною: Україна існує, передусім, для членів титульної нації – українців.

При цьому, природно, Україна, як держава українців, має надавати можливість існувати на її території представникам інших Націй, якщо вони підпорядковуються Конституції України, її законам та іншим цивілізованим нормам співжиття в Україні, вважають Україну своєю Вітчизною і свято виконують свої громадянські обов’язки щодо неї.

Отже формулювання Національної Ідеї для всіх громадян України є одне, чітке, для всіх зрозуміле й звучить, як абсолютне гасло: «Україна – понад усе!».

Так має бути. Виходячи з цього необхідно формувати Національні Символи. Проте на разі наші символи далекі від досконалості.

Візьмемо, наприклад, найочевидніший символ Національної Держави – Гімн України.

Ще не вмерла України

І слава, і воля,

Ще нам, браття українці,

Усміхнеться доля.

Чи це буде нормальним, коли з якоїсь урочистої нагоди (наприклад, вшановуючи ювіляра з його 60-річчям) заспівають отакої двозначно вітальної: «Дивіться люди! Він ще не вмер!» Або матері: «Ще не вмерла…»

Отож і не личить нам таке співати звертаючись усім народом до країни наших батьків – Батьківщини. І батькам нашим, і Батьківщині нашій треба співати: “Многая літа, многая літа!” та “Честь і Слава!”

Чи матимемо певність щодо майбутнього Батьківщини, якщо постійно повторюватимемо: Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля?

Коли це воно буде оте «ще»? Ми ж не малі діти, щоб вірити обіцянкам – «От завтра прокинешся, а під подушкою – дари від святого Миколая».

Якби хтось захотів масово зазомбувати українців, то він вигадав би саме такі слова, які замість того, щоб будити патріотичні почуття, спонукали б українців до самоприниження, пригнічували невизначеністю, пасивністю, лінивими обіцянками сумнівного майбутнього, повною відсутністю мети і – головне – відсутністю намірів боротьби, не кажучи вже про методи, засоби і кроки вперед! Тобто повною відсутністю патріотичного обов’язку!

А як у інших націй? Візьміть початок польського Гімну:

Якщо ми живі,

То й Польща не загинула.

Те, що насильно у нас забрали чужинці,

Шаблею відвоюємо!

Між іншим, бойовий дух польського Гімну не несе жодної агресії чи погроз, бо «шаблею відвоюємо» тільки те, «що насильно забрали чужинці».

Коли восени 1981 року в Москві вирішували: вводити чи не вводити до Польщі війська для придушення «Солідарності», один з членів Політбюро процитував ці рядки польського Гімну. І це одразу внесло ясність щодо вірогідної реакції поляків на іноземну інтервенцію.

У кожному разі, текст нашого Гімну має бути такий, що викликає повагу і пошану до Нації.

Повагу і пошану до Нації має викликати також Національний Прапор.

На жаль, і тут не обійшлося без суперечності.

Коли український народ, нарешті отримав незалежність і до Народу повернулися його правічні символи, тоді століттями вимріяний і дорогий серцю кожного Українця прикметник жовто-блакитний одразу став гоноровим для прихильників самостійності нашої держави, пов’язуючи історичне минуле з новітньою епохою незалежності.

Але звернімося до Конституції України, ст. 20, абзац 2-ий якої чітко зазначає: «Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів».

Отже, жовто-блакитний раптом перетворився на синьо-жовтий.

Диявол ховається у дрібницях. І якщо уважно придивитися до прапорів, які сьогодні бачимо на майданах і над колонами людей під час демонстрацій, то жовтий нерідко відтінює зеленкуватим, як лан пшениці у період молочної стиглості зерна, а зверху його притискує соковитий синій з темним відливом, як небо проти ночі.

Відомі українські дослідники і знавці національної символіки (і не лише О. Братко-Кутинський в його книзі «Феномен України») виводять жовтий (точніше — жовтогарячий!) колір від Сонця, від дохристиянського Ярила. Жовтогарячий — це колір світла, що дає життя, символ вічності, символ енергії від вічного джерела, яке наповнює життям землю, людину і кожне створіння.

Жовтогарячий йде згори і наповнює життям блакить неба і піднесені обшири. Тому й жовтогарячий (золотий) Тризуб наш є головним верхнім кольором порівняно з блакитним (тлом піднебесним).

Заміна блакитного на синій і перевернення прапора таким чином, що синій колір «давить»природну енергетику вічності, відбулися нібито непомітно. У кожному разі, помітних обурень з цього приводу не було.

Більшість Українців задовольнилися відомим натуралістичним поясненням широко проілюстрованим на великоформатних календарних листах: великий лан жовто-золотистої пшениці до самого обрію під синім небом.

У тому, що жовтогаряча смуга має бути розміщена над блакитною, були переконані також Михайло Грушевський і Іван Франко. Бо зміст нашого Прапора – це житейське море під вічним животворним сонячним сяйвом.

Але хто сьогодні прислухається до подібних міркувань?

Так, Націю ще треба творити і творити ще й ще.

Треба творити спільноту однодумців. Треба вчитися думати, мислити ширше і, не відкидаючи величного історичного минулого та традицій, зближуватися між собою на спільному розумінні складного комплексу проблем сьогодення і конкретних ефективних методів їх практичного розв’язання.

А це можливе тільки тоді, коли ми всі поєднаємося на однозначному розумінні Національної Ідеї й на патріотичному сприйнятті Національних Символів, що від Національної Ідеї походять.

Джерело

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>